(баба Векла розповідає)
Хай Бог милує, який квітень
Чи сказився, чи захмелів,
Обросли коростою віти
Пес під хвірткою задубів.
Ніби дід, що застав з дружиною
З молоденькою – козака,
Квітень фуркає снігом-піною,
Витанцьовує гопака.
У провулку старі ворота
Повалив. Чи утіху мав?
Де не з’явиться, там скорбота –
Чи дорогами заблукав?
Сипав мрякою і сльотою,
Вітром тенькнувши по дротах.
Ще й жалівся, стрівшись з Ягою:
Ревматизм дошкуля. Ках-ках…
Ет, погрітись би в Євпаторії
Ет, путівку дістать якби…
Чи усі поголовно хворі ми,
Це ж не справжній квітень, баби!
На вечірку якось зібралися
Місяці – ну й таке пішло!..
Каже Векла – так налигалися
Квітня ж місяця… розвезло.
Векла хреститься, Векла божиться:
Так погано квітню немов,
Треба йти, а йому неможеться.
Тож на чати… грудень пішов.
Ну й гульнув старий! Ну й дірвався.
Шаленів і вив на даху
До нестями. Затим уклався
На злинялу, в латках, доху.
Схаменулась Весна та й каже
Неподобство яке! Пе-е-чаль!
І, горохом розсипавши кашель,
Грудень знітився: вибачай…
Засміялася Весна, зітхнувши –
Зникни в праліси, спочивай.
Ну, а квітень, ману стряхнувши,
Поспішив зустрічати май.
ID:
662212
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 26.04.2016 14:10:29
© дата внесення змiн: 26.04.2016 14:11:49
автор: Галина Будянська
Вкажіть причину вашої скарги
|
