Народе мій, одінь скоріш кайдани,
Ошийники собачі й ланцюги,
Нехай покриють твоє тіло рани -
Сліди безславної й дурної боротьби.
Хай діти твої ляжуть в домовини,
Сколочені з гнилих старих дощок,
Хай теренами заростуть могили
Під саркастичний плач чужих скрипок.
А ти цілуй сліди тих вовкулаків,
Що пахнуть так жадобою й піском,
Намеленим з кісток твоїх та латів,
Які колись були твоїм крилом.
І не давали з неба в прірву впасти,
Де лігвище отруйних чорних змій,
Які хотіли твоє серце вкрасти
Й скупатися в крові твоїй палкій.
Можливо, хоч тоді ти зрозумієш,
Що втратити збираєшся навік
І битися якщо ти не волієш -
То вирве смерть життя з твоїх повік.