Кілька днів пані Леся почувалася дещо пригніченою. На це були свої причини. Вона, звісно, добре виконувала свій професійний обов’язок, розмовляла з покупцями в книжковому магазині, продавала їм наявний паперовий товар. Та й вдома робила все, як звикло, тільки якось без почуттів – ні радості, ні гніву не виявляла. Пані Леся навіть музику перестала слухати останніми днями. А вона ж її так любила. І хто б, ви думали, її з цього застійного стану вивів? Онучка, трирічна Софійка. Того дня, ввечері, пані Леся сиділа в хаті, дивилася мелодраму, їй не хотілося нікуди йти. Але донька – Соломія, зателефонувала їй і попросила прийти й побути з малою, поки вона сходить до приватного перукаря, щоб підстригтися, вчепилася, як реп’ях. Пані Леся прийшла.
Мати відчалила, вони з онучкою лишилися вдвох. Пані Леся побавилися з малою машинками, їх у неї з півтора десятка. Потім вони вдвох скакали по кімнаті, як коники, в хованки погралися. А тоді бабця сказала малій:
- Я буду читати книжку, а ти грайся тепер сама.
- А що в тебе за книжка? – спитала.
- Вона для дорослих. В ній міститься розповідь про одну тьотю.
- Покажи мені цю тьотю.
Пані Леся показала. Мала глянула на обкладинку й мовила:
- Та тьотя на картинці така ж сумна, як ти.
- Ти все помічаєш!
- Бабусю, а чого ти сумна?
- Бо не все є так, як мені хочеться.
- Не сумуйся (придумала собі таке слово)! Я тобі дам цукерку.
Софійка витягла цукерку з вазочки, розгорнула її і стала пхати бабусі до рота.
- Не хочу, - запротестувала бабця. Я вечері не їм цукерок. Поправляюсь від них.
- Їж, коли даю.
- Ну, добре.
Пані Леся запхала цукерку до рота. Тоді взяла в руки книжку, але не читала, бо забула окуляри. Знову задумалась. Мала побачила.
- Баб, ти знов сумуєш. Не сумуйся. Я дам тобі ще одну цукерку.
- Ні, ні. Я більше не хочу. Давай бавитись.
- Гаразд. Я принесу пазли, ми будемо складати картинку про звірят із мультика.
- Неси.
Вона принесла, висипала всі деталі на столик. Почала тулити одну з одною. Пані Леся знову стала думати про своє.
- Ти ще сумуєшся? Дивися на пазли і допомагай мені складати.
Бабуся спробувала допомогти внучці. Довго у них нічого не виходило. Не було зразка, щоб глянути, яким має бути кіт у чоботях. Згодом малій набридло складати. Вона зайнялась іншим – стала розфарбовувати замальовки. А пані Леся захотіла таки скласти того кота, зацікавилась роботою. І в неї в кінці кінців вийшло. Покликала внучку до себе. Та прибігла, побачила кота в чоботях, зраділа й мовила:
- Бабусю, ти склала, я тебе люблю!
Вона поцілувала пані Лесю в щічку. Цілунок онуки і слова «я тебе люблю» були солодшими за мед, дорожчими за золото. Вони наповнили нутро пані Леся світлом і теплом. Сум здався. Він викотився з душі, побіг, тільки його й бачили. ***
Дивлюсь на двір крізь відчинене вікно і думаю, як добре, що живу саме тут, у цьому місті, у цьому місці. Як добре, що можу щоранку, прокинувшись, споглядати чудову картину, яку створила сама матінка-природа. Можу міряти небо, чудуватися легкістю і вправністю пташиних крил, які гойдають його. Можу слухати пернатих, що розсипають диво-звуки по людських душах. Можу спостерігати за лісом – старим і мудрим, як сивочубий кобзар, збирати поглядом срібло із хвиль озера, яке, хай і не зовсім рівно, але ще дихає в щільному оточенні людських будівель. Можу рахувати диких качок, що облюбували з недавніх часів озеро (мабуть, через те, що воно теж стало диким), спостерігати за тим, як крячки поважно переміщаються поверхнею води, збурюючи час від часу своїм пірчастим тілом глиб і заковтуючи лускато-хвостатий харч у свої пастко-дзьоби. Можу бачити під вікнами дитячий майданчик, де збираються діти, котрі розхитують своїми розпеченими тілами повітря й розвішують лункий сміх по довколишніх садових деревах, немов шпаківні. Можу бачити на маленьких грядчинах, що туляться до стін будинків (як немовлята до грудей матері), невибагливі, але барвисті квіти, що мирно співіснують на одній території із петрушкою та кропом (красиве та корисне).
Як добре, що я тут, що можу все це бачити і чути, що ще живу. 29.07.16
Діти такі чуткі, вони все відчувають і розуміють.. Хай буде щасливою ваша внучка... А вам гарного настрою та надії на приємне, краще! Воно незабаром буде!
Дякую. Хай у Вас все буде добре!!! 
і цукерочку 
