Звичайний вечір, звичайної суботи.
Ти йдеш додому із роботи,
На ній ти думав лиш про мене,
І скоро так життя промене.
Сказав, що зхочеш щось зробити.
Чи якщо не скажеш, зможу я простити?
Я навіть не встигла інформацію обробити,
Бо, ще не знала, що він буде робити.
Нав’язливі питання і цікаві уточнення,
Цим викликав велике бажання.
Щоб сказати, не міг слова підібрити:
“Чи ти можеш вийти?”
Про те, що йдеш додому ти збрехав!
“Серйозно?” “Серйозно!” - ти сказав
Вийшовши подарував мені білу розу,
З переляку я подякувала і пішла одразу...