Ну що ж, Джульєто, життя - вже проза.
Тушкуй котлети. Суши мімози.
Чекати досить Коня і Принца.
Знімай пуанти. Тобі за тридцять.
Звикай, Джульєто, до перших тріщин
в ранковім люстрі - нестерпно віщім.
Нестерпно чеснім. Чужім - нестерпно...
Де мерзнуть ноги. Чи - крила терпнуть?
І терпне спогад - вуста гарячі...
Солодкі. Вперше. П"янкі. Незрячі.
Ванільний опік. Кордони стерто.
Пульсують крила.
Горять котлети.
І п"є тихенько коньяк - Джульєта...
Сувора правда, яку конче необхідно спростувати щасливим продовженням життя! І вірша! Такого чудового, хоча і сумного... Кон'яка не маю на разі, але "вздрогнем" іншим!
...коли за тридцяті
кобіті
всеньке
життя підвласне за власним текстом
коньяк у ліжко
Верлен із феба
а там на кухні з похмурим видом Ромео кисне і миє посуд а ти чудова живеш для себе
коли за тридцять
життя кольорне
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А Ви знаєте, що я боюся Вас читати, поетко?! бо так гарно, що кожен вірш би в обране, дуже мені подобаються Ваші твори. Жаль, що читати почала недавно... то вже вибачте
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Яно,нема за що вибачатись-правда
...і боятись - теж не треба: мої вірші сумирні,як овечки