Щосили чаєчки кричали,
Шаленіло синє море,
Сторінки страшні гортали,
На них писалось горе.
Голосить мати посивіла,
З горя ламає руки,
Терпіти біль їй геть не сила, -
«За що шлеш, Боже, муки?!»
Крокує проклята війна,
Широко так ступає,
А нею править сатана,
На сльози не зважає.
Вдова ще зовсім молода,
Горне мале дитятко, -
«Синку страшна прийшла біда,
Загинув в бою татко».
Батько так стиснув кулаки,
Кістки аж затріщали,
По телебаченню плітки,
Як же вони дістали.
Сестра забилась у куток,
Та вовком завиває,
Зі Сходу летить гудок,
Брата в живих немає.
Собака виє день і ніч,
Здалека біду чує,
На хату сів окатий сич,
Туди й сюди крокує.
А потім лячно закричав,
Здригнулось живе все,
Поховав, та поховав,
Луна селом аж йде.
Їм не верху не зрозуміти,
Людську печаль і біль,
Валізи грішми лиш набити,
Війна – напевно ціль.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/1012-vijna-napevno-tsil.html
