Я чекав її ген там за поворотом,
Де спів весни так жадібно манив,
А я вже тут, за цим колючим дротом
За те, що дивну відьму полюбив.
Її вбрання не личило прогнозам
І ми зустрілися в холодні дні,
Коли я вірив лиш безжальним грозам,-
Вона своє тепло дала мені.
А як же не кохати тих п'янких очей,
Що ніжністю мене так сміло пронизали,
І як же не любити тих зоряних ночей
Коли удвох ми аж до зір літали.
І як забути той потойбічний сміх
І іскорки в очах незламної надії...
А вслід мені кидали,що то гріх
Та як їм знати про забуті мрії.
Вона моя миттєвість, моя вічність,
Вона мій виграш за останній крок.
Вона моє рівняння, моя нерівність,
Вона моє життя, мій радісний стрибок.