Вишневий цвіт вже опадає, або рідній неньці уклін…
Вишневий цвіт вже опадає
Та все ж красує і гуде
Сім’я бджолина працю знає
Усі в трудах – життя цвіте!
Спадають кисті того цвіту
На Ваші плечі, не міцні
Обличчя, випите трудами
Й здоров’я, спогад лиш в душі
Вже у дверей, восьмий десяток
Відчутний смуток з серця йде
Й пливе в очах життя як спадок
В тяжких роках, що знали все
І від війни, страждання й сльози
Й німецька клята сторона
Яка забрала батька з долі
А потім,.. із шістьма - одна
Відчув і я, що тиснуть груди
В цей день і спогади мені
За мій непослух, лінь та шкоди
Прости матусю це мені…
Та сонце пестить й зігріває
Співа довкола все живе
Ось вже і внук Ваш приїжджає
Давно… чекали від мене
І хоч не вся родина в зборі
Десь батько наш на небесах
Поля небесні плугом оре
Як це робив, як був у нас
Й дружина десь занапастилась
Заплуталась в гілках життя
Та все ж життя Любов дарує
Надію й Віру в чудеса
І з часом, все як в гарній казці
Десь там у Царстві доброти
Уся сім’я збереться разом
Життям новим, щоб зацвісти!...
(під впливом розмови, спогадів з мамою, біля рідної хати на весні 2015 р.)
