Вона вплітала квіти у волосся,
Їх пестили ранкові промінці.
Завжди спокійна,тиха,неприступна...
Ніхто не знав,що коїться в душі.
Вона для всіх надія і розрада,
В її очах ховались загадки.
Немов троянда з осяйного саду,
Що заховала ніжні пелюстки.
І лиш тоді, коли сідало сонце,
Коли на землю опускалась ніч,
Зірки ясні ховали тихі сльози
І мрії розчинялися сумні.
Цю загадку ніхто не розгадає.
"Вона щаслива"-думали усі.
Ніхто,ніколи так і не дізнається,
Як дорого їй коштує усмішка.
Вона вплітала квіти у волосся,
Їх пестили ранкові промінці.
Завжди спокійна,тиха,неприступна...
Ніхто не знав,що коїться в душі.
