Писати хочеться та й ні.
Навіщо цей папір марати?
Все лити думи ці сумні,
Чорнилом синім накрапати...
Навіщо я пишу? То б кинуть!
Лиш думки й одна нудота.
Папір порвати-все покинуть.
Ото і вся була б турбота!
А то сиди,лежи та й думай.
А що то думай? В роті гірко.
Оце пиши та й носом хлюмай.
Бачиш букви сині,зірко?
Може,ти мені підкажеш?
Ну,навіщо це марання?
Ну,що мені,мала,розкажеш?
Нічого. Правда. Тиш. Мовчання.
Оце і вся від всіх розрада-
Оце мовчання й теплий вітер.
Росте у серці все россада,
Спіє вся із синіх літер.
Ніхто не скаже,чи писати.
Та й навіщо,теж не скаже.
А я прийду собі до хати
І туга на папір вся ляже.
Не можу жити я інакше.
Цю муку й біль в собі душити.
Писати-ніби біль пом'якше.
Писати-все не треба крити.
Писати-просто щоб не згинуть.
Писати-з Богом говорити.
Писати-трохи біль поглинуть.
Писати-просто щоби жити!
