То всміхається, то злиться лютий,
Сам на себе сердиться. Дивак!
Чи забув: повинно все минути
І не треба перейматись так,
Що все менше залишилось сили
І мороз втомився лютувать.
Снігом землю з вітром притрусили
Й колискову почали співать:
"Спи, не поспішай. Ще рано, весно!
Набирайся сили і краси.
Прийде час й на річці крига скресне,
Зашумлять, прокинувшись, ліси.
Проліски заголубіють рясно,
Вітер й сонце висушать стежки.
Спи, не поспішай ще, весно красна,
Дітлахам пограти дай в сніжки"
"Спи, веснянко, - усміхнувся лютий -
Знаю - все минає на землі.
Із "було" у "буде" не майнути -
Дай часу ще трішечки мені".