не муч!
загнані мустанги просять кулі,
а на вігвами падає туман
щоранку в посуху…
маїс
в один і той же місяць
родить…
і ріки по весні
повідпускають води,
затоплюючи броди…
лише слідопити знаходять
сліди
торішніх лисиць,
та і то, як завжди,
випадково…
перевір повідомлення,
я писав смс би щодня,
але відучора – однозначно втомлений…
говори зі мною, я сумую,
дівчинко з незнаних берегів!
поки Атлантида не втонула,
поки повністю іще я не зотлів!
потримав би за плечі –
було б легше! –
великий бог осейджі,
як тільки я став куапо,
збираючи в підвалах
гуано
печерних людей…
не гидко, трішки образливо,
без запахів в лоні протягів,
що мною разом з мусонами
замусолили…
по-хижацьки, з-за спини
стрілятимуть
словами, рухами, посмішками –
не боронитимусь!
перестрілки
в тилу ворога
пошепки,
ще ніхто не вмер –
бредуть над нивами
кроками тихими,
як ріллю важкими скибами,
рушать мене!
крутіть і далі оговтіло
планету,
я спинюся на мить,
на секунду хоча б затримаюсь!
хороводи поводжу!
Образи вражають 
