пакуй свій рюкзак до схід сонця,
поки ще темно надворі,
поки ще течії
в цій воронці
не владні зчинити
шторму на морі.
сонно і напівсвідомо:
кухня,
кава,
ковдра картата.
тікати з дому -
немає дому! -
зате
є дещо
краще -
Карпати.
маєш собі залізничний квиток
(добре, що вигадали колеса)
уявиш, що ти -
степовий
вовк
зі сторінок
Гессе.
звір металевий зі скрипом і риком
всіх перетравить у власному шлунку,
де йде війна між хропінням та криком,
і без кінця шарудять пакунки.
змій віднесе тебе геть від Лева,
виплюне десь на занедбаній станції, -
і будеш король - або королева -
із будуаром коханців:
м'яко стежками ступай, оповитими
запахом хвої та казки -
кожна рослина у тебе проситиме
трохи людської ласки.
вдячно цілуй
водоспади загублені,
хай навіть вкрила їх
крига січнева.
тут тобі й ліс,
землею залюблений, -
міцно стискай
в обіймах
дерева.
гори залиш наостанок.
не підіймайся в гори,
аж поки проз тихий ранок
не стане
знов чутно
горе.
(спершу й не розібрати.
потім - як з-за стіни,
потім - як сурми й гармати,
й відзвук важкої луни.)
тільки тоді рушай.
тільки тоді іди.
знайдеш останній край,
що ще не знає біди.
тут, на вершині вершин,
вистачить місця на двох.
спинено часу плин.
є тільки
ти
і Бог.
тут відчуваєш серцем,
хто ти насправді є.
тільки тому, що топтати берцем
тіло - це не твоє,
тільки тому, що здається,
ніби сьогодні в героя
обов'язково в руках
є вогнепальна зброя, -
зрадником
і легкодухом -
ти
не є.
невиліковно -
лиш небо ділити -
на
"чуже"
і "своє".
там - безпроглядна ніч,
сповнена болем вщерть,
там - чорні сльози з віч,
там - що не день, то смерть.
а тут - непорушний спокій,
квіти крізь сніг
і вітри по діброві;
тільки лиш небо
на заході сонця
має
відтінок
крові.
Карпати, Прикарпаття...
Отак, це все вона -
Це рiдна моя мати,
Моя Галичина.
.......... (Цитата з вiршу мого предка, галицької мишi позаминулого сторiччя .)
.)
