І філіжанка кави, як спасіння...
Проблиск надії, що поможе у журбі,
Той твій удар у сонячне сплетіння,
Зогнив словами злості у тобі.
А сльози градом. Так, така розпука.
Болить душа, о Боже, як болить.
Така словесна і мовчазна мука,
Яка здавалося тривала тільки мить.
Ти вже не той. Не бачу я любові...
Не бачу захвату уже в очах твоїх.
Тепер же я пізнала стільки болю,
Що ти за все життя пізнать не зміг.
На серці щем, а у очах -лиш відчай,
Невже тепер оцього ти бажав?
Німе питання десь помре навічно :
Навіщо ж ти тоді мене чекав?
