Пробач кохана, що далеко,
Пробач що попрощатися незміг,
Та смерть була моя нелегка,
Запеклий ворог збив мене із ніг.
Ти знай, що я тебе кохаю!
І завжди біля тебе поруч є!
Не плач рідненька, я благаю,
Вже не забється серденько моє.
А я так вірив що повернуся до тебе,
Живий, здоровий, з радісттю в душі,
Я повернувся, але вже у небо,
Коли летіли зграї журавлів.
І ось нарешті, привезли мене додому,
Побачив я матусю, після сотні днів,
А у твоїх очах побачив втому,
І сльози що котились по лиці.
Всі кажуть, що героєм я вернувся,
А я неможу їм відповісти,
Вже в домовині я тканиною накрився,
І більше не простягну їм руки.
А як я маму хочу обійняти!
Вона така засмучена стоїть,
А біля мами стоїть тато
І тихо плаче, мліє і тремтить.
Привіт татусю, та чого ж ти плачеш?
Отак судилося мені,
Я повернувся, ти ж це бачиш!
За все що дав, я дякую тобі.
Мої рідненькі, ви мене пробачте!
Я не хотів засмучувати вас!
За мною довго ви не плачте!
Іти до Бога, вже настав мій час.
