Село гуло, ох новина,
Молились, як хто міг,
В Галини – страшна біда,
Син у бою поліг.
Дзвонили дзвони на весь світ,
Ридало небо дощем,
Лише від роду двадцять літ,
Чужому в серці щем.
А вона мати, Боже, збав,
Те горе пережити,
Жайворон в небо все пірнав,
А він хотів так жити!
Вірив в щасливе майбуття,
Ішов за мир в країні,
Віддав своє юне життя,
А матері ж віднині:
Завдав печалі на весь вік,
Страшенні ті страждання,
Зболеного серця біль і крик,
За що ж те покарання.
Коли кінець страшній війні,
Де ж відповідь шукати?
Наснився син для неї в сні,
Прокльони шле всім мати.
Кому нажива, Боже, мій,
Так буде ж з неба кара,
Звивається страшенний змій,
Все суне чорна хмара.
Горнеться небо до землі,
Немов хоче сховати,
Згиньте прокляті москалі,
Голосить бідна мати.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/998-sin-u-boyu-polig.html
Боляче читати рядочки, котрі Ви знайшли. Справді, горе матері невтішне, і життя в людини тільки одне. Ще довго чути буде відгомін війни в наших серцях, а головне, що переможців тут так і не буде, бо це не спортивне змагання, це війна зі страшними втратами. Спасибі вам за чудовий вірш.
Антоніна Грицаюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дуже вам вдячна за коментар! На жаль у всіх війнах, які б не були страждає бідний, невинний народ