Закінчились Новорічні та Різдвяні свята і на смітник поза багатоповерхівкою люди почали зносити ялинки. Доки було видно, лежали вони собі мовчки на снігу,а коли почало смеркнути, повели поміж себе розмову.
- Ну й невдячні ж ці люди, - першою заговорила Велика ялинка з залишками мішури на довгих гілках. – Бач зрубали мене в лісі, постави посеред кімнат, нарядили, мов наречену, раділи мені , а тепер викинули, як непотріб напризволяще!
- Ну чого ти ото бурчиш? – перебила її Пухнастенька ялинка, - така наша доля радувати людей на Новий рік та на Різдво. А після свят ми б заважали їм, аби знаходились постійно в їх домівках. Онде стояла я в квартирі баготодітньої сім’ї, так там же повернутись ніде було . Мене в куток ввіпхнули, ледь дихати могла.
- А я рада, що з людьми Новий рік зустріла, - почувся тоненький голосок Яскраво зеленої ялинки. – Я скільки пісень наслухалася , скільки віршиків новорічних про себе почула , що мені на все життя вистачить їх згадувати. Ось послухайте , яку пісеньку мені діти співали.
Проспівала вона свою пісеньку , а за нею і всі інші ялинки одна поперед одною почали пісні новорічні співати, віршики розказувати, від дітей почуті, та згадувати, скільки подарунків під них поклали в новорічну ніч для малюків. А принесена з Палацу культури Величезна ялинка з півгодини розповідала яке свято біля неї для дітей влаштували Дід Мороз та Снігуронька .
Одна лише Найменшенька ялинка ні слова не сказала і лише інших слухала.
- А ти чого відмовчуєшся, малявко, - торкнулась її гілкою Велика Ялинка, - ану й ти кажи, де стояла, що чула і бачила?
- Та нічого мені розказувати вам, - зітхнула Найменшенька ялинка. Принесли мене з лісу до квартири на найвищому поверсі, в якій живуть бабуся і її внучка – блакитноока маленька дівчинка. Вона навіть побачити мене не змогла, бо від народження сліпа. Отож на мене не повісили жодною новорічної прикраси. І пісень мені ніхто не співав. Але я ніколи не забуду, як ніжно пригорнула мене дівчинка і притисла до своєї щічки мої гострі голки. А зі всіх сил старалась аби не вколоти її. А ще, пам’ятаю, одного дня до дівчинки прийшов лікар і сказав що перед Різдвом люди зібрали гроші для того, щоб зробити їй операцію на очах і тому їй негайно треба збиратись до лікарні.
Прощаючись, дівчинка знову пригорнула мене до себе і тихенько прошепотіла: «Ялинонько, любенька моя, вибач, що залишаю тебе. Через рік я зустрінусь з твоєю сестричкою. Обіцяю тобі, я її обов’язково побачу. Прощавай…
Ну ось і все, - закінчила свою розповідь Найменшенька ялинка .
- Щаслива ти, - задумливо промовила Пухнастенька ялинка, - нам таких слів ніхто не сказав.
Інші ялинки мовчали і по - доброму заздрили Найменшенькій ялинці.
ID:
635131
Рубрика: Проза
дата надходження: 12.01.2016 00:42:39
© дата внесення змiн: 12.01.2016 22:12:14
автор: Артем Хвиля
Вкажіть причину вашої скарги
|
