Поснули журбинки і досі в колисці
Сміються у світлому сні.
А місяць хоч сонний, та зорям не спиться,
Вони все мовчать щось мені.
Спинись на секунду, послухаєм тишу,
Тим зорям підвладні світи.
Й самотність свою я також їм залишу,
Бо йшли ми зовсім не за тим.
Попросим у неба маленьких півсвіту
Цього буде досить обом.
В весну переїдем і будемо жити,
Із сонцем ділитись житлом.
Дідусь продавав зранку паростки-мрії,
Візьмемо в старого усі,
Їх полем безкраїм в півсвіті засієм
Й цвістимуть ще сотні разів.
Сумну колискову співатимуть зорі
Маленким журбинкам для втіх,
А місяць розкаже веселих історій,
Ми ж спинимось слухати їх.
