Немов би і не жив на світі,
На день лиш в нього зазирнув,
А сивиною вже підбитий –
Мій вік на захід повернув.
Устиг зробити зовсім мало,
Приміривсь лише, що куди,
І все часу не вистачало,
У нашу церкву щоб зайти.
Усе хотів свою фортуну
Будь-що я за крило схопить,
Та видно, не моїй парсуні
На ній судилося летіть.
Тож мусив пішки йти поволі,
Й далеко, звісно, не дійшов,
Хоч ноги натирав до болю
Й стоптав немало підошов.
Почати б все життя спочатку…
Не першим, знаю, це сказав,
Але ж так хочеться світанку!
А вечір – хай би почекав…
Кому би хотілося, а кому би і ні... Я б не хотіла почати своє життя заново і пройти через все те , що я пройшла в цьому житті. Вірш чудовий! Він спонукає задуматись над сенсом життя.
Артем Хвиля відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
