Останнім часом все частіше
Страждає наш прекрасний край.
На жаль, не можна як раніше
В природний ринути нам рай.
Які багаті землі в нас,
Які чудові в нас сади.
Проте бідніють повсякчас
Чудові наші всі лани.
Земле мо́я, моя ти ненька,
Прости мене, моя рідненька.
Пробач за те,що все руйную.
Прости за те, що не ціную.
Тебе люблю,моя землице,
І голос твій я чую повсякчас.
Твої сади, твоя яглиця -
Це все багатством є для нас.
Вранці голос чую твій,
Вночі - я чую плач.
І допомогти землі своїй
Я прагну кожен час.
Людино! Як же ти не чуєш
Цей стогін тужний, крик і плач?
Чом землю ти свою руйнуєш?
Чом же став ти як палач?
Людино! Подумай ти про те,
Як важко, тужно зараз їй.
"Серце" в неї золоте,
Проте ж не вік їй бути молодій.
Зупиніться, люди! Не воюйте!
І рідну землю не грабуйте!
Вона завжди свої дари
Віддасть тобі - бери!
Бери, що хочеш! Тільки знай!
Треба берегти свій край!
Треба берегти природу:
Її лани, сади і воду!
Кожен з нас повинен знати,
Що землю треба шанувати.
І кожен день, і мить, і час.
Шануймо землю ПОВСЯКЧАС!!!
