(З присвятою супутницям Доктора Хто)
Вона тепер – зірковий пил.
Чи може вже у іншім світі.
Чому вона не може жити?
За що її він так згубив?
Не стала винятком вона,
Хоча того завжди хотіла.
Та приручити не зуміла
Його, що пив її до дна.
Вона любила, так любила,
Що була ладна на усе.
Усім нещастя він несе,
У ньому нездоланна сила.
Вона ішла за ним усюди:
Чи до людей, чи до світил.
Вона, як найміцніший тил,
Під кулі підставляла груди.
А він все брав, не віддавав,
А вона думала: «Минеться.
Колись-то він відкриє серце».
Тим він її й зачарував.
Вона його й не попросила.
Наприкінці йому сказала,
Що так нікого не кохала,–
Єдине, на що стало сили.
