Календар шепоче винувато:"Грудень...".
Так чому осінні вперто йдуть дощі?
І дивуються такій погоді люди,
Мимоволі радуючись у душі,
Бо не квапляться морози й заметілі,
Осінь балує вже нетривким теплом.
Правда, осені потуги вже безсилі,
Ось і плаче в безнадії за вікном.
Вранці памороззю грудень нагадає:
Біля хвіртки вже стоїть, чека зима
Й вороття минулому тепер немає.
Та невже не розуміє це сама?
Так і ми, не віримо, що у минуле,
Як би не хотілось нам, біжать роки.
Ніби ненароком, за плече торкнули
І, як тінь, зникають мовчки на віки.
Тільки пам"ять й сни безпам"ятства не знають -
Без минулого немає майбуття.
Час від часу нас зовуть і знов вертають
Миті, для яких не буде вороття.