Розідрали кігтями Небо,
Полилася з нього кров - дощем,
Загинула планета,
Але відродилася з попелу - знову .
І розверзлися Небеса,
І покотилися сльози,
І зажурилася Земля,
Що подолать не в змозі
Його печаль.
Пройшли віки, і знову,
Кохання захопило їх до дна,
Було, вони здобули мову,
Хоч були дуже близькі до кінця.
І, як колись, Земля до нього озветься,
Відповість він їй, коли дощ поллється,
Заговорять вони про минулі часи,
Згадають що було, і напишуть
Прощальні листи.
Загояться рани його від удару,
Нанесені злом, до кохання байдужим,
Заспіває вона йому пісню вітрами,
Засне він на довго і тихо, сном дужим.
Буде вічно плисти над нами.
16.03.08.
C:\Documents and Settings\8\Мои документы\Т.А\Ната стихи- 2009-2010.doc
