Наші дні схожі один на одного, як близнюки. Ми пробуджуємося на світанку. Покидаємо ліжко, як правило, без особливого ентузіазму, просто тому, що виробилася біологічна звичка або треба йти на роботу. Ми йдемо на цю кляту роботу, якщо ми її маємо. Працюємо. Хто з охотою, хто без – гроші усім потрібні, щоб вижити у цьому світі. Виживає кожен по-різному. Якщо гаманець туго набитий грошвою – то вибір товарів для споживання – широкий і світло горить, в основному, зелене на перехрестях долі. Якщо ж усе із точністю до навпаки, то треба розраховувати по мінімуму і не перебігати дорогу життя на червоне (хоча воно чомусь тоді так часто світить ). Але все-таки треба старатись не перебігати на те червоне, щоби не трапилося лиха.
Але чому наші дні так схожі один на одного?
Після роботи ми йдемо додому. Так, іноді, трапляється, що ні, бо день народження чийсь, зустріч із друзями, культурний захід за потребою чи за обов’язком, просто шопінг чи безпричинне вештання вулицями міста. Хтось встигає, проходячи дорогою дня, побачити дерево, що вже обезлистилось, хтось тільки калюжу уздрить під ногами і обійде її, якщо вчасно помітить.
Коли приходимо врешті додому – у своє лігво, нору, замок, то готуємо вечерю чи щось схоже до неї, вирішуємо свої побутові проблеми, читаємо (можливо…) або мордуємо пульт, щоб побачити чи почути щось сенсаційне, гаряче, з бризками шампанського або навіть і крові.
Ми перестали ходити в гості – до сусідів і давніх друзів. Ми зависаємо у соцмережах, у нас там тепер нові друзі – віртуальні, є можливість поспілкуватися і гостину лагодити не треба – бюджетно. Нє, ми як справжні порядні люди ще не забуваємо зателефонувати близьким. Іноді навіть відвідуємо їх. І, о, які ж ми тоді горді з того, що це зробили, щось навіть вивалюється з душі, якийсь тягар, що не був помітний до того.
А що в епілозі? Що? Те саме ліжко, з якого зранку заледве встали. У когось воно в обіймах з дитиною, у когось із протилежною статтю, у когось із подушкою… (це вже як кому підфортунило).
А у вихідні – тут хто на що гаразд. Але і вихідні дні схожі один на одного, як дві краплі води (хоч винятки бувають, звісно, бо вони є у всіх правилах). Є ще, правда, відпустки. Але це же трохи інша лінія сюжету.
А тут все. Все? Це те все, заради чого ми живемо, заради чого ми знову завтра зранку встанемо з ліжка???
Зелене світло на перехрестях долі..., гарно сказали..., шкода,що багатьом зараз світить саме - червоне!!!Так, один день схожий на інший..., хоча не у всіх, для різноманіття, як це не сумно, потрібні кошти, які дають змогу дозволити собі такі елементарні речі: як театр, кіно, кафе, гості, подорож, подарунки друзям, собі, дітям і таке все інше..., сьогодні більшість людей не можуть дозволити собі навіть таке...
Сумно, Любочко... 
