Цей листопад
її кохання
збивав безжально з вісі серця,
немов збиває лист останній
з гілок тополі вітер злий
у переддень приходу грудня
з його колючими очима,
з холодним подихом протяжним,
з крупою білою в руці.
Цей листопад
її кохання
вбирав у попелястий саван,
бажав, аби з ним попрощалась
навіки вічні, назавжди.
Ну, а вона усе вагалась,
на дотик чути не хотіла
чола його печерний холод,
бо ще не чула теплоти
отого гейзера стрімкого,
що у єстві його нуртує.
Лиш уявляла, як ті хвилі
вповзають до її судин,
артерій, пульсу, капілярів,
немов світанок у віконце,
як ворохоблять кровообіг
щоб слід лишити між клітин
цілунком вічним…
ті хвилі
вповзають до її судин,
артерій, пульсу, капілярів,
немов світанок у віконце,
як ворохоблять кровообіг
щоб слід лишити між клітин
цілунком вічним…
Неперевершено!