Коли їй стає тісно у обіймах свого малого міста, вона сідає в автобус від фірми «Львів-турист» і їде до культурної столиці Батьківщини. Там дає волю власним ногам, очам і легеням. Вона блукає добре і малознайомими вуличками, вихаркує накип смутку з душі, виходжує болі, набирає нові гени у свої старіючі клітини.
Іноді її вітають птахи, що злітають із дахів та вікон кам’яниць періоду ренесансу чи рококо. Іноді вона їх вітає, годуючи злаками, що їх витягає зі своєї чорної сумки.
Але скільки б вона не блукала вулицями, її завжди тягне у центральну частину міста – на площу Ринок. Там завжди гамірно і весело. Вуличні музики заманюють слухачів гучним брязканням гітар та стукотом бубнів. Саме там найчастіше політичні та громадські діячі влаштовують різноманітні флешмоби та акції. А ще ходять дівчата в одязі старосвітських дам і пропонують купити карамелі. Там обов’язково вона побачить когось із таких персонажів як Губка Боб, Смерть, Добрий Левик, Дарт Вайдер та інші, які віллють їй трохи радості до уст.
Забіжить вона і на Стрийський ринок, де придбає подарунок для свого шлунку (ну, бо і то треба!). Як правило, це буде шматок сиру (сулґуні чи бринза), бо вона любить їсти сири.
І храм… Вона обов’язково зайде до котрогось із храмів дивовижного міста Лева. Благо, вони відчинені зранку до вечора. Наймиліше їй молиться у Андріївському, Преображенському, у крипті Свято-Юрського собору.
Після шостої ж вечора вона традиційно зайде до Львівського оперного. І там забуде про все. Буде тільки вона, розкішні стіни і стелі театру, яскраве освітлення, а потім вистава, яка проникне у кожен кутик її душі, торкнеться кожного нерва, закрутить емоції у стрімкому алегро. А ще буде Він час од часу вискакувати із закапелків скуйовдженого мозку, випливати із лівого шлуночка її запаленого серця. Де б вона не була, що б не робила, Він завжди буде нагадувати про себе.
Як я розумію її!!!
Там, в далекому минулому я багато їздив по Україні по роботі і коли приїздив в нове місто, то ходив по його вулицям. Тоді я любив і міг багато ходити. А у Львові я ще і малював на вулицях. Ці малюнки досі лежать в моїх теках... Здається, що досі пам'ятаю пахощі малих кав'ярень та книжкових магазинів. Згадки, згадки, часто живу ними. Дякую, що спонукала мене знову пригадати шляхетне місто.
Мені також нагнало ностальгію якусь і тугу, але... Як кажуть:"коли людина сама, то тільки вона може вибирати між самотністю і волею". Я думаю, і такі моменти в житті повинні бути, просто, щоб помріяти, побути на одинці з собою, відпочити від хаосу і буденності, зробити щось, чого не можливо було зробити досі... Дякую!