Я не вірю в любов, в неї руки загострі.
Я не вірю в кохання, воно прогнило.
Відішліть мене жити безлюдно на острів.
Я не хочу більш бачити ваше чоло.
Колихатиме море мої сподівання,
Видуватиме вітер мій смуток і жаль,
Продихатиме груди мої спозарання
Лиш природи краса і замріяна даль.
Я не вірю в любов, в неї серце із льоду,
Я не вірю в кохання, його продали.
Ці поняття мені дарували лиш шкоду,
Лиш страждання, вагання, важкі кандали.
"Як дуб листочки пожовтілі.
Тримає на своєму гіллі.
Аж до травневого розмаю,
Отак і я своє кохання,
Зимою вбите спозарання,
У серці юному тримаю".
(Дмитро Павличко - "Бистрина" 1959)
