Весь день вона чекала того поштового голуба, котрий мав принести їй у своєму дзьобі цидулку - від нього. Але птах не прилетів. Може, заблукав, збився зі шляху через погані погодні умови. А, може, він забув укласти цидулку тому голубові в дзьоб. Може…
Та, швидше за все, не забув, просто не захотів чи не зміг це зробити – не знайшов потрібних слів у комірках свого мозку, бо вони згоріли, мов вуглеводи від довгого думання. Не знайшов їх і у лівій шухляді своїх широких грудей. Може, й хотів їх там пошукати, та хтось закрив шухляду на три замки, а ключ заховав у сейф - той самий, у якому зберігаються всі його тайни, пригоди, сльози і сміх - двадцятирічної давності і вчорашні. Хто цей хтось? Той, хто, безсумнівно, має на нього магічний вплив, мов на день сонце і на ніч – місяць.