В цім листоПАді я скочуюсь з розуму тихо -
листя повільно падає... Щільно вкриває стелю...
Голубоокий Жадан пташку годує крихтами,
а з монітора в кімнату повзе пустеля.
І засипає пісками згорілий хмиз,
тліючу стелю, минулорічні крила...
Десь у пустелі марно блукає Лис -
з тих, кого так ніколи й не приручили.
Нагромождение коннотаций, создающих своеобразный бэкграунд для размышлений о смысле жизни. (Што-то вроде : Полёта пчелы вокруг гранаты, за секунду до взрыва. ) Образы- класс. Спасибо Вам!
сумує ЛГ Ваша, Ляночко, і навіть печалиться... ну що тут уже заперечувати - таки осінь... листя обсипається тільки заради того, щоб корінцям було тепло дрімати, чекавши весни... ну і щоб земля під деревом стала з часом пухкою і структурованою - комфортною для дерева (а люди здирають той листяний покров і спалюють - щоосені - люблять люди дерева свої, навіть у саду власному, тільки нічого про них не хотять знати - по своєму люблять, по своЄму розумінню, тобто...
а Лис неприручений - що ж, делікатності, видать, не стало у "маленьких принців" (дрібниць, тобто))): сідати спочатку на відстані і тільки позирати інколи на Лиса, і Лис так само... кожного разу, приходячи, сідати трошки ближче - і так само подивлятися і мовчати... ну і так далі за оригіналом (за текстом відомим)))
класний вірш Ваш, особливо коли уже Лис проявляються
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...чудовий коментар Ваш - теплий такий...
Від рудолапого Лиса вітання Вам
а щодо дерев... Люди все люблять по соЄму розумінню. Особливо - один одного.
Дякую - радію Вам