В темнім лісі серед хащів,
Де живуть самі вовки.
Ледве витягнув я з пащі
Їжачка, що їв сливки.
Важко жити серед злості,
Там, де голод і біда.
Мерзнуть всі: трясуться кості
На землі лише слюда*.
Коли я бував там двічі,
Сонця в хащах не було.
Ні Ейнштейна, ні да Вінчі
Лиш нерівність, тьма і зло.
Їжачком родитись сумно,
Коли всі кругом вовки,
Та це краще, ніж бездумно
Запихати плоть в боки.
Їжачечок, він же Їжя
Мав з грибами рюкзаки,
Він приїхав з Запоріжжя,
Там де жили козаки.
Але от попав в халепу,
Доки брав з струмка води,
Вовку втрапив у щелепу,
Хижака не чув ходи.
Їжя довго закривався,
Зуби пік, колов язик.
В слині вовчій він скупався,
Їжя плавати вже звик.
Вовк крутив його по полю,
Бив об стовбури дерев.
Їжачок хотів на волю,
Тож і не зважав на рев.
Хоч маленький, та рішучий
Їжя, впертий, знав своє.
Вовка добре він помучив,
Голки сірий не проб'є.
Коли місяць став у небі,
Наче горло кочерги.
Вовк подумав, що, далебі,
Здохне з голоду й нудьги.
Знову взявши Їжю в зуби,
Тріпнув так, що той упав.
Їжачок тут знав би згуби,
Якби я цього не знав.
Я побачив, бідолаху
Настигає ця біда,
Тому гілкою з розмаху
Ціливсь там, де борода.
Та хижак злякався дії,
Кинув той смішний "обід".
І без жодної надії,
Втік шукати інший плід.
Їжачок прийшов до тями,
Сиву лапку простягнув,
Запросив мене до ями,
Де кожух перевдягнув.
В хаті в нього дуже чисто
Повно ягід та грибів.
Над іконою - намисто,
Червонесеньке напів.
Частував мене вареням,
Що із груш він сам зробив.
Потім чаєм і печеням,
Дав гербарію з кропив.
Довга пам'ять цій гостині,
Їжачок - хороший друг.
Довіряю, як дитині
В гості ходжу я на луг.
Не здаватися - важливо,
Навіть у найважчий час
Допоможе хтось можливо,
Так як я вже Їжю спас.
Присвячується дітям, які квітнуть в моєму житті:
Вероніці, Лізі та Нікіті.
ID:
618330
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.11.2015 13:53:20
© дата внесення змiн: 20.02.2019 15:20:28
автор: Андрій Конопко
Вкажіть причину вашої скарги
|