Занадто холодно для одиноких,
Занадто різко вітер напада,
Щезає на очах вуальний спокій,
І розпливається тонка свіча.
Нещиро сонце одиноким гріє,
Тремтить від листя в них душа,
Їх шелест, як шипіння зміїв,
Під ними задихається трава.
Та одиноких ще й не це чекає,
Їм ще морозні ночі за вікном,
Терпіння, що дійде до грані,
І кава одинока за столом.
Занадто тихо одиноким,
Хоч натовпу з усіх боків.
Їх шум років тривожить
І сльози наболілих днів.
Який сьогодні місяць одинокий,
Йому би шарфик пов’язать…
Вслухайся у мої ранкові кроки,
Бо я ще маю що тобі сказать…
11.10.2015