Прокидаюся вперше в житті із думкою, що я насправді щаслива... Скільки днів потрібно було прожити, скільки разів впасти і піднятися, скільки часу повинно було пройти, щоб врешті-решт дійти до таких висновків... Немов у мене вирвали великий шматок мого життя... Як же ми неправильно живем, коли забиваємо свою голову різними пустими проблемами, яких насправді не існує... Навчитись би жити не так, як це пустоголове стадо... Навчитись би жити одним днем... Адже яке коротке це життя! Якщо кохати, то так, як ніколи...кидатися з головою в цю прекрасну прірву, віддавати себе всю... Які ж ми щасливі, адже маємо насправді все, проте наскільки ж дурні, що не можемо це усвідомити...
