Малює монстрів моя параноя,
Серед них наче дома, та не знаю хто я,
Хтось бреше в обличчя з єхидним лицем,
Хтось з заду крадеться, в руках із ножем.
Немає людей тут, лиш монстри й страхіття,
Хоч і не схоже це все на нічне жахіття,
Але коли я дивлюсь в дзеркало перед сном,
Мене малює відображення таким же монстром.
Тож прошу, пробачте,
Всі ті що не милі,
В вас теж параноя,
Ви ж також прогнилі...
