Знову вриваєшся в двері, намагаєшся проникнути через відкрите вікно... Якщо не в квартиру, то хоча б в душу... Осінь... Тисячі думок лізуть в голову, не даючи відпочити від цієї буденщини... Спогади, спогади, одні лише спогади... Безліч запитань, на які ще до цього часу шукаю відповідь... Не розумію в чому причина: в мені чи, можливо, в тобі, осінь? Опале листя, марні надії... Все списую на погоду. Не хочеться ритися в тенетах душі... Інколи здається, що не той шлях обрала, не тією пішла стежкою. Сотні знайомих і незнайомих облич блукають вулицями, намагаючись розібратися в собі, своїх проблемах. Гріє думка про те, що я не одна така заблукавша, самотня. Завтра новий день. Віриш, осінь, не дивлячись ні на що, хочеться жити... як ніколи хочеться жити...