А доля, то вона така собі:
Малює барвисті кольори,
Тримаючи міцно в руці
Людські мрійливі світи.
Така собі, пташка останньої зорі -
Котиться в свідомості піснею,
Спокусливо гукаючи собі
Шукачів привабливою таємницею…
А в кожного з нас, свій шлях,
Свої стежки,
Що розпустилися
Немов квіточки.
Але все одно, душенька за вітром
Лине до тебе,
Крізь пагорби поглядом
Шукає знайомі очі
Уві сні, у мріях,
В зірках посеред ночі.
А серденько лине в обійми
Твої рідні.
Лине й не знає, що то омана…
То доля, вона така собі
Стелиться туманом
По вранішнім полі,
Та тілько вигляне
Ясне сонечко –
Гине.
Й мене за собою
По волі
Схопить у вирій.
Без зброї,
Без одягу – гола,
Розіп’ята весною,
Перед тобою,
Уявою яскравою,
Щасливої хвилини
Образом мрійливим,
Чекаю, що саме, віднині,
Голосом ранковим,
Почую від тебе?
