На світі є одна істота,
Що, може, вилізла з болота,
Чи, може, вибралася з лісу,
Або із неба впала млісно.
Хоча всю правду ми не знаєм,
Проте, сумлінно величаєм
ЇЇ володарем усього,
Що було створеного Богом.
Їй притаманні певні риси,
Що змушують сумління гризти.
І все б було не так погано,
Якби це лиш її торкало.
Вона безмірним габаритом
Навколишньому платить лихом.
Хоч має здібності творити,
Проте, їй легше погубити.
По світові ступає сміло,
І топче все живе уміло.
Охоплює моря бездонні
Своїм загарблюючим зором.
Чого їй треба – те не знає,
Сама від себе утікає.
За лихо відплатити лихом
Нема їй кращої утіхи.
Навколо неї все вмирає.
Життями інших вміло грає.
Не дивиться вона навколо,
І всю планету спалить скоро.
Тоді почнеться все спочатку.
І знову створить усе Татко.
Але, створити її знову
Було б найбільшим недозором.