Ні, не забуде миті ті історія,
Коли земля стогнала у війні,
Коли народ, незламаний, нескорений,
Стояв на смерть у черговій війні,
І серце материнське розривалося,
Коли вертавсь додому мертвий син,
Коли добро з підступним злом змагалося
І рожевіли крапельки роси,
Бо кров людська текла усюди ріками,
А понад нею – біль тавром чорнів…
Ні, навіть час не стане тими ліками,
Щоби його прибрати на чолі…
Ні, не забуде миті ті історія…
14.09.2015.
Ганна Верес
