хто так вміє любити цих воїнів, як вона?
шити їм сорочки з сіруватого полотна,
на конвертах писати адреси та імена,
купувати для них сірників, тютюну, вина,
вечорами співати забуті старі пісні,
нести в пазусі з лісу горіхів або суниць,
позичати їм книги й ножі та в тривожнім сні
шепотіти в пітьму їхні жарти та позивні,
розмовляти із ними на сотню чи більше тем –
про минуле, війну та про будь-яке із мистецтв –
напувати відваром, що пахне, мов літній степ,
пам'ятати пойменно всіх їхніх жінок, дітей,
ледь торкатись долонь і казати: «нам треба йти,
нам не так вже й багато лишилося до мети»,
на ніч вголос читати важливі старі листи?
хто ще вміє так само тримати і берегти?
їх десяток – це хоч невеликий, але загін.
хтось прийшов зі степів, хтось – з лісів, узбреж чи гір,
кожен вірить у щось, кожен має своїх богів.
їх об'єднує кров спільно знищених ворогів,
призабуті страждання, про котрі вони мовчать;
їх об'єднує дружба – незламна й міцна, хоча
її били залізом і втрати, і біль, і час.
їх об'єднує ще надто рідне їм всім дівча.
хто так вміє любити цих воїнів, як вона?
промивати їм рани, являтися в тихих снах,
пити з ними життя не вагаючись і до дна,
в долі кожного дзвінко звучати, немов луна,
повідати легенди своїх та чужих країв,
обереги їм плести від звіра, вогню, змії
і триматися поряд у пеклі страшних боїв?
кого вміють любити ці воїни, як її?
ID:
610242
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 29.09.2015 22:07:35
© дата внесення змiн: 30.09.2015 22:48:32
автор: Поляниця
Вкажіть причину вашої скарги
|
