Я нікуди без неї не лізу
Сиджу, забившись у куток,
Складаючи в завжди пусту валізу
Порвані струни і пачки цигарок.
Ніжний шелест тюлі дозволить мені
Згадати лице яке ніжно люблю
Згадати так ясно і щиро. Тоді
Розумію чому без неї нікуди не йду.
Вона ж бо мій поводир.
Моя рятівна мотузка.
Очі мої затерті до дир
Вдивляючись, бачать лиш пустку.
Забившись в куток готовий кричати
Ну де ж ти? Прошу, відізвись.
Згадаю лице, яке варто згадати
І перед ним падаю ниць.
