Ще літо повне сонечка й краси,
А у порозі вже стояла осінь,
Придбала діаманти для роси,
Птахів ось-ось до вирію запросить.
Торкнулась ніжним помахом крила
Струни мого збентеженого серця
Тай до калини тихо повела,
Що заглядала в дзеркало озерця.
А там – хмаринки білі й небеса,
Завмерли поміж лілії латаття,
Казкова ця божественна краса
Без вітру не насмілилась гойдаться.
І не вміщається у тілі вже душа
Від запахів і звуків, і видовищ,
І загрузають ноги в споришах,
Немов тримає сила невідома…
18.09.2015.
Ганна Верес