Восени втома підкрадається, як завше, непомітно, Розриває тебе, шматок за шматком, навіть не навпіл, А на мільярди дрібних шматочків, яких і за рік не зібрати, Бо занадто багато всього, що й не стихає в душі буря й вітер. А я ніби й не втомлена, і не бере мені сором за совість, Бо все зроблено, все дозволено. Що забутися мало – забулося. Всю себе віддала за н-нною спробою. Не сховалася. Я б радіти повинна була, а радість безрадісна. Натомість Я шукаю себе в тобі, а шукати не варто – немає. Ми летіли так швидко, як кораблі, тобто як не буває. Ти для мене вода, що камінь точить, точить. Я тобі – зірка, ясна зірка посеред ночі. © voskresenska (авт. - 2015)
ID: 607282 Рубрика: Поезія, Лірика дата надходження: 17.09.2015 02:19:03 © дата внесення змiн: 28.09.2015 02:20:17 автор: VOSKRESENSKA
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie