Сонця сяйво омива горизонти
Палітрою в небі, розлива кольори
І сутінків тиша, надходить повільно
Аби, не злякати тієї краси
А сонце сідає,заходить за хмари
В ті далі незнані, всього лиш на мить
Червоним намистом,шлях простеляє
Тій магії ночі,що зорями,вже мерехтить
І зорі з небес, немов промовляють,
Благають про погляд очей, тих, що втрачають надію,
Тих, що забули, про юність, дитинство, сади,
Про, квітку весняну, про літній ручай,
Про, листя багрянець і перші сніги.
О ні, не забули, все пам'ятають,
Лиш вітер пронизує душу,
І змінює легкісь, на мудрісь, сміх на думки,
Погляд, що був безтурботним, набирає своєї ваги.
Життя - має здатнісь до змін, і очі дорослі
Десь серед ночі, все ж наважуються подивитись в небо
Знаходять, яскраву зірочку і вірять,що в ній сховані
Всі ті, кого так бракує поряд..
А вона немов відповідає, створюючи, відчуття мерехтіння
І зчезає страх, настає тиша, за нею, спокій, що якимось дивом, викликає легку посмішку.
В очі повернулась радість, життя -має здатність до змін.
ID:
606651
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 14.09.2015 17:40:47
© дата внесення змiн: 14.09.2015 17:40:47
автор: TaniaD
Вкажіть причину вашої скарги
|
