Посеред хвиль на рівні двох медуз
Серед людей, що терплять сонця спеку
Зчинивсь малесенький конфуз,
Що було чутно нам здалеку
Без слів, без сліз і без жалю
Маленький дон-жуан без кепки
Сховавши шабельку свою
Пірнув втрачать останню клепку
На горизонті видно вже
Об’єкт отих нічних фантазій
Де його витвір Фаберже
Жадав не бажаних оказій
І ось коли за метр він
Й мета його уже так близько
Неначе лютий буревій
Проплив хлопака наш занизько
Із дна покритого намулом,
Неначе човен із глибин
Він бачив те, що його дулом
Керує вже не він один
Гіпопотам трибрюхоносний
Чи може слон міський простий
Як той рояль не переносний
На хлопа впав і не простив
Рука, що стислася в судомі
Шукала рятівне кільце
І опинившись у долоні
Хлоп підтягну своє тільце
Кільце трималося не довго
І ланцюжок порвався в мить
Коли горила білогруда
Очуняла води попить
БЕЛАЗ підняв вже свої плечі
І опинився без трусів
Видовище оте до речі
Було лишень для татусів
І писк, і ґвалт, і крик, і сльози
І сміх, і регіт, і понос
Усе злилось у ті погрози,
Які почути довелось
«Та як так можна! Ви засранець!»
Рука спустилася на дно
«Який же підлий ви поганець»
Продовжилось німе кіно
Як з будуна голівка вмита
Була у хлопця вся в синцях
А та свиня як у корита
Гребла його по всіх кінцях
«Лишив ми честі та оказій»
Кричить жиртерст на мужика
А дівчина з його фантазій
Поплила брасом до буйка.
