Розминулись долі, замело шляхи
І назад ніколи не зійдуть сніги.
Так, колись ми разом зустрічали дні,
А тепер самотні у двох вікнах вогні.
Не кляни ти долю, не забувай мить,
Як кохались зорі в небі й на землі.
Не кляни розлуку, їй і так шкода,
що украли літо смуток і журба.
Хто завгодно в дім приходить - втома від гостей;
Не помічаю хто тут: ніч чи білий день.
Ти пробач образи, забудь помилки,
А я спалю листівки і розставлю крапки!..
Не кляни ти долю, не забувай мить,
Як кохались зорі в небі й на землі.
Не кляни розлуку, їй і так шкода,
що украли літо смуток і журба.
Не кляни ти молодість, в ній наївність мрій, -
дивна безтурботність всеодно мине!
І якщо так сталось, що в серці заметіль:
Я прошу, не треба, не кляни мене!
Не кляни мене! не кляни мене!
Не кляни мене!
05 травня 2012 р.