Із ситцю гай на пагорбі горить,
Шум золотий пронизує аж щемом –
Клітин торкнулась благодатним кремом
Оця прекрасна витончена мить.
Люблю я мрію між берізок зір
І променеві зливи з крон берези,
Коли торкнеться осені імпреза
Теплом до скронь із вистражданих лір.
Чи творять це вразливі почуття
У глибині із трепету акорди?
Чи то живим зворушений бігбордом ,
Безмежно любиш прояви життя?
П*янкі бентежні запахи трави
І знада віт , що скупані в озерці…
Рубці лишає на вразливім серці
Ця білизна під розчерком брови.
Від гри тонких вібрацій у рази
Добрієш сам в осяйнім відгомінні
І завмираєш в тиші від тяжіння
На денці срібнім чистої сльози.
Стрункі ряди ошатненьких красунь,
А поруч день на пагорбі танцює:
Чи то в лісках гармонія мандрує,
Чи ти спорхнув до витоків , як лунь?
Мов тихий дзвін, краплини кришталю -
Від переливів барв в них диво грає:
Тут легко так – єство відпочиває,
Бо світло світ дарує без жалю.
По вінця сонцем сповнена душа…
До грама прагнеш в ньому розчинитись,
Здається, хочеш з кожним поділитись
Усім, чим доля будні прикраша.
Це, певен, Суть гуляє на балу…
У побут завтра на скрипучім возі
Знов повернеться метушлива проза,
Кипіння враз понизивши шкалу.
То ж , для мелодій пауза в обріз –
Візьмуть в обійми пагорби морози…
Тому до вік і набігають сльози,
Коли відсутні приводи для сліз!
Микола Стасюк
