Цей дощ стрімко, несамовито лине на площу. Грім розриває буденний спокій на дрібне шмаття малих крапель. Небо сяє в блискавках, темна хмара вороже його захоплює. Злива, гроза, буря. Для когось це страх, для когось невдача ,бо забули парасольку, а для мене це щастя. Я закохана в грозу, в її силу, вітрові краплі, блискавицю, проміння сонця, яке завзято продирається крізь Буркотливо-темну хмарину. Я закохана в озон, що змішується з запахом мокрого асфальту, в цей момент передчуття eйфорії наповнює кожну клітину тіла, адже скоро живильна вода хоч на кілька хвилин переможе спеку.
А яку ж надію дарує дощ під сонцем. Я вірю, що саме тоді сонячне проміння переплітається з краплями зливи і падає на землю секундами радості.
Дощ під сонцем споріднений з слізьми щастя. І саме в ці хвилини на небі з’являється Райдуга. Вона стає ключем Небесного дійства.
За повір’ям, побачити райдугу - до щастя. Побачити тоді, коли вона турботливо обіймає Землю, яскравішає, світлішає, кохається в поглядах людей. В цю мить кожен думає про своє: хтось швиденько загадує бажання, для когось райдуга стає щасливим знаком в вирішенні справ, хтось дивиться, задумується і просто посміхається , є й ті , що пробігають далі під парасолькою, зітхаючи на погані фільми по телевізору.
Райдуга -вишукана пані, яка любить коли їй довіряють. Адже той, хто в неї вірить, не цурається Грози.