(Бій відбувся недалеко від Бахмача 29 січня 1918р.)
Земля нагадує тобі
Про перший і останній бій
Під Крутами. Всі полягли
І лиш тепер перемогли…
Ішла війна… Без правил, без пощади…
Й була вона – не на життя – на смерть.
Йшли молоду країну захищати
Ті, хто шинелі вкоротив на чверть:
Студенти-хлопці, молоді, вродливі,
Талановиті – України цвіт –
Розумні, а ще трохи особливі,
Бо вірили. Їм дивувався світ,
Коли дізнався про маленькі Крути,
Де бій… ненавчені тримали вояки.
Стікали кров’ю їх розбиті груди…
А може, й нецілований який
Поліг, щоб Україна існувала,
Щоб вільною була його земля,
Їх кров на холоді швиденько застигала…
І місце іншому він, мертвий вже, звільняв.
Був музикант між ними – юний Паша,
Хоч документи в нього на Павла.
Частенько грав їм українську, «нашу»,
(Гітара з ним, як подруга, була).
Прибув він з нею і сюди, під Крути, –
Не міг лишити в Києві її,
Адже по-іншому, ну, як могло ще бути?
Гітари зойк востаннє продзвенів…
Стояли до кінця… Та сніг сховав їх подвиг…
Над тілом кожного могилку все ж намів.
У нас, сучасних, викликає подив:
Як наш народ мовчати стільки міг!?
Всі українці добрі, щедрі, дужі,
В сум’ятті дум я знов звернусь до них:
«Чому згорали люди небайдужі
В вогні незрозумілої війни?»
Та правду вже нікому не спинити,
І пісню ту закінчать молоді,
Такі ж вродливі і талановиті.
І не повториться те, що було тоді!
12.11.2012.
Ганна Верес
Читаю і сльози навертаються на очі...
А історія, як зла мачуха повертається знову і знову... І той самий героїзм простих людей і така ж нікчемність верхів... Боже, за чиї гріхи на нас ці кари?..
