Спинись, прошу. Нам треба говорити.
На мить спинись. Мовчати вже ніяк.
Хай згаснуть ліхтарі, вогні, софіти,
Припинить хай свій вічний рух вітряк.
Хай змовкне все й лунає лиш твій шепіт,
Гримить хай громом він в моїй душі.
Можливо, я почую, хто ти й де ти
Й чому із рідних стали ми чужі.
Вже день за днем і рік уже за роком
Зникаєш ти з майстерністю митця
З мого життя. І з кожним певним кроком
Боюсь я не впізнать твого лиця.
На цьому уривається мій слід.
Мене хтось кличе в тихий темний світ.