Закрийте мені хтось повіки, щоб очі не бачили бруду.
Народ, лікуючись від дуже важкого ОРЗ, вкотре підчепив нову застуду...
Імунітет вже настільки слабкий, що просто немає сил,
А застуда врізається глибоко в груди сильніше мечів чи вил.
Закрийте мені хтось повіки, щоб назавжди осліпнути і заснути,
Щоб не бачити липких від жиру ротів, що цинічно спльовують слова спокути...
Я знаю, я все одно буду чути слова, але вони — лише звуки в тумані,
Тільки очі дозволяють побачити правду в несамовитому довго тліючому обмані.
Тільки очі грубо віддруковують брехню, змушуючи згадувати її щомиті,
Очі бачать... Та краще б вони були заплющені, а повіки — назавжди зашиті...
Закрийте мені хтось повіки, щоб я полюбив сірі будні,
Пусті думки і старіючі міста, що, на жаль, вже майже безлюдні...
Закрийте мені хтось повіки, зашийте їх міцно нитками...
Я більше не хочу бачити бруд, що липне поміж копійками...
Закрийте мені хтось повіки...
Лишень би не бачити світла...
Я буду пустим і слухняним ніким...
Лишень би не бачити світла...