За ледве чути шум у грудях,
Здавалось серця вже нема,
І стукіт майже невідчутний,
Страждає потайки душа.
Життя зробилося лиш сірим,
І кольори у нім сухі,
Все стало просто, чорно-білим,
Безбарвним простором в бутті.
І так проходять дні за днями,
Шаленим поспіхом життя,
Я є живий у цьому світі,
Та лиш для всіх мене нема.
Нема для тих хто не згадає,
Для тих хто просто не кохав,
Я знаю… Просто я чекаю,
Бо з нею блудить так душа.
І це напевно так потрібно,
Хоча важкий для мене час,
Вона одна така на світі,
Вона розрушила так нас.
І все ж я це не розумію,
Кохаю сильно так її,
Бо все що було незабутнє,
Як той примірник у житті.
І кожен день її згадаю,
В пітьмі розтане так душа,
Чому я так її кохаю?
Чому чекаю так щодня?
І Це ж несамовито важко,
Та я напевно просто звик,
Усе чого я так бажаю,
Один лиш шанс для нас усіх.
І так чекаючи на неї,
Я все залишуся в пітьмі,
Стоятиму сам на місточку,
Як і колись стояла ти.
А.А. Отченко
